Кураторський проєкт студентів Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури
14 травня - 4 червня
Альона Пожоджук
Тарас Березюк
Іра Адамова
Софія Бондар
Анна Коломойцева
Ліра Сінега
Марія Шмоніна.
"Проєкт “Простір довкола, простір у мені” має два наративи. Поряд з художньою лінією нам, як студентам, було важливо торкнутися теми кураторства. Тож у рамках виставки ми спробували показати процес її підготовки, підняти питання актуальності в мистецтві й місця в ньому кураторської діяльності крізь бачення двох сторін: і куратора, і художника."
Проблема виставки – Відсутність проблеми
Але, оскільки необхідно, то виставка має на меті відобразити проблему того, з чим стикається група людей (неважливого віку, статі, соціального статусу) у ході їхньої взаємодії у певних обставинах, що обумовлені часом, місцем, простором, об’єднаних спільною справою задля спільного результату.
У ході цієї взаємодії (куратор-куратор; куратор-митець; куратор-умови; художник-умови), співпраці у рамках виставкового проєкту, що зосереджена навколо тривіальних «сучасних актуальних проблем», ми стикаємось із нерозумінням засад командної роботи, як і один одного в цілому; непорозуміннями у відносинах через випадковість групи; відсутністю (складністю?) комунікацій між студентами творчих спеціальностей та «мистецтвознавцями» НАОМА, незнанням теорії кураторської діяльності, базових процесів створення виставки «з нуля», непотрібністю через актуальність, консервативністю через інноваційність, байдужістю, наївністю, неможливістю.
Проблема розкривається за допомогою двох ліній (обидві, мабуть, ніяк не перетинаються, але пов’язані процесом і результатом створення виставки):
– Мікронаративи
«Те, що ми можемо запропонувати на визначення «актуальних проблем»»
– Це результат роботи «кураторів»:
Мікронаративи (об’єднані повідомленням роботи митців), що між собою поєднані загальною оповіддю, проте водночас можуть бути ніяк не поєднані, адже кожен з них – рефлексія на тему «актуальних проблем», тобто те, ЩО відчуваємо, чи принаймні намагаємось відчути, з яких останнє особливо (плачебно?) важливо.
Актуальні проблеми – це те, з чого почалось ідейне втілення виставки. Це абстракція, що не стільки потребує конкретизації, скільки вказівки на її розуміння. Це те, про що «всі» знають, «усі» розуміють і відчувають. Саме «відчуття» є ключовим у даному контексті. Нас цікавить уявлення «актуальних проблем», відчуття “болючого”.
Художня експозиція виставки складається з окремих тез, що концептуально з’єднують художні роботи:
«Я»(людина «у собі» не як суб’єкт, а як об’єкт соціальних впливів);
«(Пере)Творення» («підлаштування під себе», або ж знищення природи шляхом творення задля розбудови);
«Пізнання» (зіткнення людини/ «Я»/ особистості (як завгодно) з оточуючим. Нерозуміння його. Загибель «Я» через «осуспільнення»; усвідомлення й реакція на жорсткі реалії суспільства);
«Необхідність та приреченість» (потрібно грати за суспільними реаліями, погоджуватись на паразитичність власного існування, далі творити з розумінням шкоди)
«Смиренність та зв’язаність» («Я» скоряється жорстким реаліям, змушене грати суспільну роль, постійно битися головою об стіну: будувати й руйнувати, творити й нищити, любити й ненавидіти);
«Середовище та (дис)комфорт у ньому» (відчуття людиною простору, «присутність»);
«Самотність» (наслідок «осуспільнення» людини: нерозуміння, несприйняття оточуючим, відкинутість);
– Міжрядковий наратив.
Міжрядковий не тому, що позначає вторинну значимість, а тому, що прочитується «між рядками» тексту творів мистецтва, тобто є зв’язником художніх робіт. Йде мова про кураторську роботу над художніми творами, а точніше про її уявлення самими «кураторами» та художниками. Виставка – її результат, що відображає й внутрішню сторону створення, не завжди комусь потрібну. Абстрагуючись від особистісних моментів, нам залишається поставити запитання: навіщо кураторська діяльність взагалі? Для студентів-«мистецтвознавців», для недосвідчених художників, в освіті, у «сучасному мистецтві», зрештою?
Зухвалістю було б ствердити, що на ці питання ми намагаємось дати відповідь. Але, мабуть, у тому і є комфортна роль запитань, що породжують «актуальність».
